Розповідь латвійки про норвезьку Barnevern

Громадянка Латвії Юлія кілька років прожила в Норвегії, але нещодавно залишила престижну роботу і, разом з чоловіком назавжди повернулася на батьківщину. Сім’я боїться, що в Норвегії у них без будь-якої причини відберуть дитину.

У Норвегію Юля поїхала три з половиною роки тому на навчання в магістратурі. Потім вона і її чоловік (обоє жителі Риги), знайшли в Норвегії високооплачувану роботу, зняли хороше житло в престижному районі. Тут їх усе влаштовувало . Багато чого змінилося півтора роки тому, коли в сім’ї народився синочок. Як і всім молодим батькам  доводилося відвідувати дитячі поліклініки, гуляти на дитячих майданчиках, водити дитину в садок. І скрізь Юля бачила інформацію, яка змушувала її відчувати небезпеку і бути насторожі.

«Я зрозуміла, що в Норвегії дітей налаштовують проти їх батьків, — розповідає Юлія. — Практично в усіх установах висять величезні плакати: «Якщо вам не подобається, що роблять ваші сусіди зі своєю дитиною — телефонуйте XXXX».

Як у молодої мами, у мене з’явився час на те, щоб дивитися телевізор і слухати радіо. Я  помітила, що по радіо і ТБ регулярно закликають людей скаржитися на тих, хто, на їх думку, поводиться з дитиною неправильно. У журналах регулярно друкувалися історії, які, я впевнена, латвійцям видаватимуться шокуючими. Наприклад, дитину відібрали у мами тільки за те, що IQ мами був нижче норми.
Я вже не кажу про те, що часто дітей забирали через «дзвіночки» від сусідів, які чули плач. І ніхто особливо не розбирався, чому ці діти плакали. Їх забирали і все. А далі батьки вже через суд повинні були пояснити причину плачу дитини і привести докази того, що вони — хороші батьки, а їх дитина плакала просто так. Складалося таке враження, що норвежці не знають, що діти можуть плакати тому, що вередують, що у них щось болить, поганий настрій і чи т.п.»

Юлія розповідає, що іноземцям взагалі важко передбачити причини, через які норвезька організація Барневарн (Barnevern — місцева система захисту дітей) може звинуватити батьків в недостатньому піклуванні про дитину.

Наприклад, Барневарн зацікавилася її колегою (родом з Росії) тільки тому, що жінка дозволила своїй 8-річній дочці кілька днів не відвідувати школу через нездужання. А довідки від лікаря, яка підтверджує погане самопочуття дівчинки, мама надати не могла. Все! Школа тут же повідомила факт пропуску двох шкільних днів Барневарн і її співробітники почали розслідування.

«Моя колега зрозуміла: все йде до того, що у неї відберуть дитину, — розповідає Юлія. — Пару днів її донька переховувалася у нас, а потім колега відвезла дівчинку до своїх родичів у Росію. Сама вона повернулася до Норвегії, щоб завершити свої справи і, не зважаючи на престижну і добре оплачувану роботу, вирішила остаточно виїхати з Норвегії.»

Інший колега Юлії — виходець з Польщі, теж відвіз свою сім’ю на батьківщину. Причина — випадок, який стався з його другом. Одного дня він прийшов в садок за своїм сином, але дитини в саду не було. Вихователі сказали, що вдень до них приїхали працівники Барневарн і забрали малюка. Коли з’ясувалася причина, всі були в шоковані: сусіди по будинку зателефонували в Барневарн і сказали, що з дитиною погано поводяться. Не було ніяких перевірок чи візитів додому. Дзвінок був підставою для того, щоб малюка вилучили з сім’ї.

«Шведські і норвезькі правила про те, з яких причин можна забирати дітей, збігаються, — розповідає Юля. — Ось декілька причин:

1) комусь не подобається, як ви спілкуєтеся зі своєю дитиною;

2) ви свою дитину годуєте неправильно, тобто даєте йому або занадто багато їжі, або занадто мало їжі, або даєте йому не ту їжу, яку треба давати дітям;

3) ваша дитина має мало іграшок;

4) у вашої дитини немає речей, які є у ровесників;

5) ви зобов’язали дитину мити за собою посуд або виносити сміття.

Це вважається емоційним насильством. У мене в Норвегії були сусіди-литовці. Вони боялися попросити свого 14-річного сина щось робити по дому. Боялися, що у хвилини конфлікту він може подзвонити в службу довіри і розповісти, що його примушують працювати. У Норвегії дітей весь час закликають «капати» на своїх батьків. Ледь що — не терпіти, а скаржитися. Моя колега — мама двох дівчаток, була неприємно здивована, коли її старша донька, після переїзду  до Норвегії, раптом заявила, що якщо та шльопне її по попі, то вона відразу ж розповість про це Барневарн.
У Норвегії батьки не мають права навіть на найменше фізичне покарання для своєї дитини. Пам’ятаю, як я перелякалася, коли мій малюк впав і у нього з’явився синець. Нам треба було йти до лікаря на щеплення, і я дуже боялася, що лікар може вирішити, що це я поставила дитині синяк, подзвонити в Барневарн і в результаті я залишуся без сина.»

Юлія розповіла, що найчастіше Барневарн забирає дітей в іноземців. Спочатку їх відправляють у дитячі будинки, а потім у прийомні сім’ї. Перед тим, як віддати дитину в чужу сім’ю, відбувається суд.
Проте не Барневарн повинна довести, що з дитиною звертаються погано, а самі батьки мають надати  докази того, що дитині в сім’ї добре. На це може піти немало часу і коштів, буває, безрезультатно. Прийомній сім’ї дуже вигідно виховувати чужу дитину. За це платять близько 5000 євро на місяць. Багато норвежців протестують проти дій Барневарн. Вони навіть виходять з плакатами на вулицю і влаштовують інші акції протесту.

«По радіо часто йдуть передачі про роботу Барневарн, — розповідає Юля. — Пам’ятаю, як я здивувалася, дізнавшись, що якщо дитина проти того, щоб його батьки переїжджали в інше місто Норвегії (не важливо, через які обставини), то батьки не мають на це права. А якщо все ж таки зважаться на переїзд, то ризикують втратити дитину. Або ось наступний приклад. Школярам аж до 8-го класу не ставлять позначок. Тому що погана відмітка може їх засмутити. Як то кажуть, без коментарів…

Відібраних дітей дуже часто віддають в сім’ї геїв і лесбіянок. Боляче дивитися на фотографії щасливих «сімей», де дві мами цілують «новопридбаного» сина, який раніше жив у своєї рідної мами і рідного тата… Тепер ви розумієте, чому наша сім’я вирішила покинути в Норвегії житло, добре оплачувану роботу і повернутися до Риги! Я просто злякалася, що одного разу, прийшовши з роботи за своїм сином в садок, я його там не виявлю. Вихователь мені повідомить, що його забрала служба захисту дітей… Нехай у Латвії у нас немає таких умов, як у Норвегії, зате тут таке не станеться. Поки що…»

Свою розповідь Юлія підкріпила інформацією з норвезької преси, в тому числі і з адвокатського вісника — видання, в якому юристи пишуть для юристів.

Комментировать

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *